Таблиця неправильних дієслів англійської мови
[[ level.name ]] - [[ level.desc ]]
V1
V2
V3
Переклад
V1
V2
V3
Переклад
Правила утворення неправильних дієслів
Особливістю неправильних дієслів англійської мови є наявність власних форм для минулого простого часу (V2 - Past Simple) та дієприкметника минулого часу (V3 - Past Participle).
На жаль, правил утворення неправильних дієслів не існує, тому ці форми потрібно просто запам'ятати!
Деякі дієслова можуть вживатися як правильні, так і неправильні дієслова, тому в таблиці наведена найпоширеніша форма, а іноді вказано кілька варіантів. Також деякі дієслова мають різні форми, залежно від контексту, у якому вони використовуються.
В таблиці вище ви можете прослухати всі форми, включаючи український переклад. До кожної форми дієслова ми зробили приклади речень, які можна подивитись на сторінці неправильного дієслова, натиснувши на кнопку.
Звідки взялись неправильні дієслова?
Незважаючи на те, що такі дієслова називаються неправильними або винятками із правил, в англійській мові їх є досить багато. Всього їх в Оксфордському словнику 470, але найбільш вживаних - 190. Більшість з них є оригінальними англійськими дієсловами, які використовувалися ще у староанглійській мові. Староанглійська була досить складною мовою, оскільки існувало багато різних правил відмінювання дієслів та утворення граматичних форм слів. Таким чином, всі неправильні дієслова сучасної англійської мови раніше були правильними. З плином часу англійська мова стала спрощуватись, і разом з нею спрощувалися й способи утворення дієслів. Тому загальноприйнятим способом утворення форми минулого часу (а також дієприкметника минулого часу) стало додавання закінчення "-ed" до основи дієслова. Однак деякі дієслова не піддалися цим змінам і залишили свої старі форми відмінювання навіть у сучасній англійській мові. Тому їх і називають неправильними дієсловами англійської мови.
Що таке рівні англійської мови A1, A2, B1 …?
У Європі для визначення рівня мови використовується шкала CEFR, Common European Framework of Reference for Languages (Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти), яка була розроблена Радою Європи у 1990 році для оцінки володіння будь-якою іноземною мовою. Це універсальний стандарт, яким користуються всі європейські викладачі та мовні школи. За цим стандартом виділяються три групи (Basic, Independent, Proficient) і шість рівнів володіння англійською мовою (A1, A2, B1, B2, C1, C2):
- A — Базові знання, елементарний користувач (Basic User)
- A1. Рівень Beginner (початковий)
- A2. Рівень Elementary, Pre-Intermediate (базовий)
- B — Самоcтійне користування (Independent User)
- B1. Рівень Intermediate (середній)
- B2. Рівень Upper-Intermediate (вище середнього)
- C — Вільне володіння, досвідчений користувач (Proficient User)
- C1. Рівень Advanced (поглиблене володіння)
- C2. Рівень Proficiency (досконале, вільне володіння)